Вечір…
З тобою ми лиш наодинці.
Почнемо вечір нас з тобою,
Присвятимо його лиш нам.
Нам треба зовсім небагато:
Лиш бути разом зараз і навіки.
А з чого ж нам почати?
Почнімо ж якось!
Ми знайдемо два келихи для напою кохання
І вип’ємо його за те,
Щоб нерозлучними були, щоб вірили в майбутнє,
За те, щоб ми не зрадили те головне, що може існувати між людьми.
А після того ми поринемо з тобою, у світ,
Не звіданий ні ким,
У світ кохання, ніжності й тепла.
Відчуємо обійми і насолоду поцілунків –
Гарячих, щирих і п’янких.
Не стане на заваді легке вбрання,
Що зникне вмить,
Коли обом нам стане жарко від шалених наших почуттів.
Торкнешся ти до тіла мого – у відповідь
Відчуєш ніжний дотик ангела, що спуститься з небес,
Аби сповити нас теплом…
Ми будем марити коханням,
Нам буде мало,
Ми схочемо проникнути у тіло кожного із нас –
Нас не спинити, ми надто вже далеко, щоб зупинитись.
Нам може трішки страшно,
Проте того воно варте –
Невідоме кохання – сила усього життя.
«Я тебе хочу» - тобі я ледве прошепочу-
Й іскра запалає вмить ясним вогнем кохання – це неможливо передати, це треба лиш відчути…
Ту насолоду, те щастя, те бажання
Двох невимовно закоханих людей,
Яких підносить вище неба багато ангелів…