Читаю вірші я на сайті,
Чужі сторінки знов гортаю
Немов на чужому я святі
Сама по собі побуваю.
Я в море емоцій пірнаю
І плавати в ньому я вчуся.
Знаходжу щось й знову втрачаю,
Та втратить себе не боюся.
О, Боже, яке розмаїття
І посмішок й сліз і печалі.
Хтось крила зламав вже розкриті,
А хтось в вишині розпрямляє.
Комусь хочу руку подати,
Підтримати словом я хочу
Чи просто так промовчати,
Закривши долонею очі...
Не стримую сліз цих відвертих,
Захопленням душу лікую.
Мої почуття давно мертві
Сміються і плачуть, сумують.
це правда...блукаючи сторінками інших людей,переживаєш з ними їх біди та радості,мимоволі поринаєш у спогади з свого минулого і дивуєшся...як багато людей переживали щось подібне і як хороше вони про це розповідають у своїй поезії....а Ви так складно написали про це.Гарно!
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00