Осінній день. Ми домовились зустрітись. Зустрілись. Вирішили пройтись. Пішки в парк. Йдеш стежкою поряд. Вона починає звужуватись. І не розраховуючи простір, ми стикаємось плечима. Дотик плеча, хоч і тепло за таких умов не передається, стає тепло. Мої руки заховані в рукавицях, та все ж ти береш мене за руку. Ми певний час продовжуємо іти, тримаючись за руки. Я відчуваю тепло твоєї руки, а ти лише шкіру моїх рукавиць. Ти зупиняєшся, я продовжую траєкторію руху. Врешті зупиняюсь теж на відстані напіввитягнутих рук. Ти забираєш свою руку блище до себе, тим саамим притягуючи мене до свого тіла. Ми стоїмо, дивлячись один одному очі до болю. Оскільки біль стає нестерпним, я прикриваю свої. Не встигла до кінця закрити. Відчуваю поцілунок в щічку. Ти береш мене за другу руку. Ми стоїмо. Пробуємо дальше говорити. Не виходить. Пропонуєш йти далі. Знов звуження стежки. Плюс калюжі. Я, намагаючись оминути прешкоду, похитнулась. Ти ловиш мене за талію. Та навіть по при те, що на дворі холодно і я в плащі, чітко відчуваю твої руки на моїй талії. Вони ніжно охопили її. Робимо крок на суху ділянку шляху. Я обертаюсь. Кажу:"Дякую". Ти ж: "Нема за що", й починаєш наближати мене до себе. Пильно вдивляючись у вічі, ми стикаємось корпусами тіл. Посміхаємся. І ти нахиляєш голову на бік, кажучи: завмри... Я корюсь твому наказу. І... Відчуваю ніжний дотик. Дотик до губ. Очі закриваються мимовільно. Проходить певний час... Я розплющую їх і бачу тебе. тебе поруч з моїм ліжком. Чую: "Доброго ранку!"