Сходить сонце над Києвом ясне
Свої очі вмиває в Дніпрі.
Вічне місто палає й не гасне
Від каштанів квітучих вгорі.
Прокидається місто від ночі
Ожива, метушиться, спішить
І на мить зупинитись не хоче
Лиш по вулицях стрімко біжить.
Золотіють церкви і собори
Мідним голосом Київ співа
На далекі Вкраїнські простори
Долинають безсмертні слова.
Це він кличе до себе на свято
Своїх друзів, братів і дітей.
Мов, старенький і лагідний тато
Всіх приймає у хаті гостей.
