"Так же пусто было на Земле,
И когда летал Экзюпери.."
(Присв'ячено одному з моїх найкращих днїв у житті.)
Була то давня мрія чи спокута
Вини якоїсь, що гнила роками,
Або ж весна, що гралася із нами,
Трипільська казка. Злякана й забута.
Де ліс отой "соснової малечі"
Зустрівся з полем, ніби в знак скорботи,
Де ті "сто чорних тіней", що навпроти,
Навіть опівдні падають на плечі.
І Ти у сонячному сяйві,
І небо, порізане літаками,
І дивне у повітрі щось над нами,
І зайві кілометри. Зайві.
І сильний вітер якось недоречно...
На мить вгамуйся і послухай пісню!..
Ти був правий, що нам бракує кисню,
Та часом навіть дихать небезпечно...
Пальцем в небо, обличчям у трави,
Ти не пий мене, я отрута!
Ой не пий мене, я ж отрута...
Бачиш, сонце смертельно-криваве?..
Йдем на захід. Та, може, й востаннє.
Хтось боїться кінця, хтось - початку...
Подаруй мені небо на згадку
І хоча б озирнись на прощання...
03. 05. 2010
