Розчарування... Гострий жаль
і рана в серці,
і печаль...
що душу змушує ридати...
Червоний стяг в душі стліває -
він символ всього,
що любив і пам'ятав,
і що так щиро я кохав...
Більше немає...
запалу в серці!
Більш немає...
запаху сонця!
Вже чорний стяг заполонив
душі простори,
що ридає...
Ніхто не знав,
і не пізнає!
Поглянуть в очі він не зможе,
коли любов у них палає,
як захід сонця...
Подих, подих,
неначе серце завмирає.
Удар, удар і ще удар...
І швидше, швидше, швидше...
Швидше...
Його великі, темні очі
дивляться в твої...
Адже любов вже не палає,
бо серця вже давно немає -
воно у п'ятах...
Шепіт й оберт -
Ні, ж бо, немає!
нікого в мряці.
Він у тебе
в душі просторах,
що так ридає...
Чекає поки ти помітиш
його мале, бліде обличчя,
смертельний погляд його стрінеш...
Личина Страху... Немов Вічність...
(07.10.09)
