Вогнем горить пекуче серце,
В тривозі б’ється в ньому біль.
У мить важку – розчарування
Тобі я вже не скажу стій.
Ти зав’язав на вузлик руки,
На очі пелену наклав,
Мене штовхнув у вир емоцій
І йти наосліп наказав.
І я ішла, корилась долі,
Прощала зраду, біль образ.
Хотіла бути завжди поруч,
Без діамантів і прикрас.
А ти, байдужою ходою,
Обходив всі мої стежки.
Чи уникав, чи насміхався.
Чи не хотів до мене йти.
А я так вірила у казку
І віддавалася тобі.
Тебе у мріях цілувала,
Коли блукала по землі.
Спинився час, завмерли кроки,
Я спотикнулась у пітьмі.
Коли я падала додолу-
Ти руку не подав мені
І розв'язались мої руки,
З очей злетіла пелена.
І лиш тоді я зрозуміла,
Що весь цей час ішла сама.
Горять вогнем мої страждання,
Ледь дотлівають почуття,
А ти, байдужою ходою
Ламаєш знов чиєсь життя.
Дуже гарно і глибоко передані почуття, мелодія вірша зачаровує та нажаль відвічна тема самотнього і неподільного кохання навіює смуток, але нічого не вдієш, кохання і розпач завжди поруч...