Вірш – слів розмаїття,
Породжується крізь століття.
Щоб пам’ятали, щоби знали,
Для того щоб не забували.
Щоб хтось побачив і сказав:
«Рядки чудові, хто складав?»
Це той, хто всі свої думки,
Вкладає в черзі у рядки.
У стовпчики, як завгодно
Щоб ці слова звучали модно?
Комусь цікаво, іншим зрання,
Кортить читати про кохання.
Про природу та красу,
Про мрії дивнії зі сну.
Одному є патріотизм,
Для других теж - ідіотизм.
Я ж не складаю навмання,
І вірші пишу не щодня,
Пишу я деколи про тебе,
А так все сам, собі, для себе?
Цікавить це тебе чи ні?
Мені байдуже це? О, ні!
Ділюсь думками з усіма,
Щоб розрізняли: світло – тьма
Немає сенсу тут? Хто-зна.
Тобі читать оці слова.
Мурую вище білий мур.
Тобі судить цей каламбур.