Що ж, поговоримо... Тільки, благаю, без слів,
Хай не псує шепіт губ бездоганної тиші.
Ти зрозуміти мене не хотів, не зумів.
Видно, слова - це пусте, і для нас вони лишні.
Я лиш легенько торкнуся твоєї душі,
Тай упірну в вир чарівних очей з головою.
І зрозумію, мабуть, перший раз у житті,
Що говорити без слів можу тільки з тобою.
Тільки тобою, повір, весь цей час я жила,
Наче на Бога, на тебе молилась ночами...
Але життя поміняло у п'єсі слова -
Ми не герої, ми стали уже глядачами.
Що ж , поговоримо... Тільки в душі пустота,
Серце завмерло, скотившись до самого низу...
Я вже давно не живу, а рахую літа,
Ну а ця зустріч в вогонь ще підкинула хмизу...
