Посварились мишенята.
І сидять по двох кутках.
Є в них іграшок багато,
Але сумно так, що страх.
Щó вони не поділили?
Не згадають – не проси.
Тільки вуха зчервоніли
І похнюпились носи.
Поглядаючи спідлоба,
Не чекають більше див.
Так було б, напевне, довго.
Але хтось їх помирив.
Поглядаючи спідлоба,
Не знаходять добрих слів..
Так було б, напевне, довго.
Хтось розвіяв їхній гнів!.
Не матуся, і не тато,
Бабця теж тут ні при чім.
Зазирнуло сонце в хату –
Підморгнуло хитро їм.
– Це ж бо сонечко нас кличе,
В сніжки гратися пора!
Засвітились радо личка:
– Знову друзі ми?
– УРА!
2009