Неначе лицар у крижаних латах,
Зимове море спить в бухтах-палацах
Воно - спокою еталон,
Ніхто не здатен перервати цей сон.
Та зухвала Весна не зважала,
теплотою і ніжністю кригу рубала,
Їй здавалось, що вона кохала,
а насправді мішень шукала.
Заворушилися мільйони тон,
Перша блискавка прогнала сон.
Прокинулось море - захотіло жить.
Та Весна не захотіла любить.
І що ж?Коханню кінець?
Ні!Хай йому грець!
Справжнє кохання - це взірець.
Вам ніколи не побачити його кінець.
P.S. Чайки - це листи Моря, своїй коханій - Весні.
