Серед одвічних втеч, сліпих атак
Твоя душа самотня заблукала,
Настане день – і піде все не так,
Їй стане світу цілого замало…
Душа прийде, готова вже до страти,
Оголена до крові й каяття,
Вона прийде, щоб просто так віддати
Свою любов, заковану в життя…
Щоб просто так відмовитись від неба,
Мов буде легше в невідомість йти…
Та що ж за спокій? Не втечеш від себе,
Себе найважче іноді простить…
Погасне вечір, день мине і ночі,
Та буде зігрівати ще тепло…
Не треба, ні, якщо ти сам не хочеш,
То може й правда, цього не було!
А що було? Спитай побиту душу,
Чи ж стане сили визнати… спитай!
Я тишу років перша не порушу,
Вона піде і зникне – і нехай!
Оценка поэта: 5 Настолько, насколько я понимаю украиноязычную поэзия - довольно качественное стихотворение. Технически хорошо написано. Лучше всего, на мой взгляд, выписаны моменты: "Свою любов, заковану в життя", "якщо ти сам не хочеш, То може й правда, цього не було", "Свою любов, заковану в життя" (хотя это и не ново). Придерусь к слову "нам" в финале третьего четверостишия - чувствуется, что это ритмическая затычка, чтобы слог не выпадал. Тоже самое "душу ще тепло" (шу-ще) стык шипящих гласных - смазывает впечатление.
(Почитаю тебя на досуге и, если хочешь, покомментирую)
Farjen відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
стих пишеться за 10 минут и редактируеться год, как минимум))) но и для этого нужно вдохновение.
почитай, конечно, покоментируй. может что подправлю.
