1.
Я розчинилася. Мене нема.
І навкруги лише одна пітьма.
- Куди зникаєш? Де твої статті?
Так пропадеш у повнім забутті
І безгрошів’ї! – Та не в тому суть,
Бо саме віршів пагони ростуть,
Уперто з тихих закутків душі
До сонця пнуться, наче комиші.
Я звичним жестом вимкну телефон,
До шафи з книгами кивну – прощай!
Пірну в комп’ютера – і день, і сон
Замінить щедрий віртуальний рай.
2.
Минаю швидко куций ряд новин,
Якусь рекламу… Ось, знайшла один,
За ним іще. Ці клуби вже мої,
Єднає братство, наче у сім’ї.
Самотні серед натовпу й зими,
Немов за кавою зустрілись ми.
Я зависаю в довгих сторінках
Поетів знаних і простих невдах.
Та в клубах віртуальних – всі рідня,
Всі рівні тут, нас більшає щодня.
Заглянемо в черговий каталог.
Та стільки ж сотворив митців мій Бог!
3.
Вони й самі, що схочеш, сотворять!
Окремі імена до нас зорять
З часів далеких і часів страшних,
І ми себе не мислимо без них.
О друзі, то нічого, що роки
Нас розділили. Інші є зв’язки.
Як дивно, що людина не живе,
Але її енергія пливе,
Шле випромінення добра і сил,
Щоб інші напувалися краси,
Щоб між зірок далеких і планет
Живе кохання здійснювало лет!
4.
Вплету й свої я віршики легкі
В поезії комп’ютерні вінки,
Нехай струмить у світ моє тепло…
(А правда ж, вдало про вінки пішло?
Я "павутину" викреслю з рядків,
Бо просто не люблю я павуків –
Приходили в страшні дитячі сни.
А втім, літають гарно восени.)
Так от, без "павутини", краще "сіть" –
Моє ім’я у ній, як лист, висить,
Так просто у тенетах й не знайдеш,
А як знайдеш, то, може, збережеш.
4.
Тепер підемо в світ солодких пут
І зазирнемо, що нового тут.
…Ось долинає стогін чийсь і щем –
Тут все відверто, бачиш стільки тем,
Ще не розкритих нібито…Та мить –
І здалеку подібний вірш летить,
Немов серця вистукують у такт:
- І ти так мислиш? Й відчуваєш так?!
…А тут сховався хтось, як у граніт,
У величі словесних пірамід
І мостить маячню із мудрих фраз,
Аби – на сміх – пошити в дурні нас.
5.
Та критик клікнув весело: - Агов,
Я зрозумів, ти пишеш про любов!
Це почуття без віку і без меж,
Тепер мене послухай, друже, теж!
І виплив вірш… О магія творця!
Зуміти б так! Читаю до кінця,
Спішу скопіювати в свій архів
І захлинаюся нектаром слів.
…Мандруймо далі. Ось англійський сайт,
Там гурт поетів також зависа,
Представники різноманітних кіл
Спілкуються й летять за виднокіл.
6.
…А що в нас з гумором? Не це, о ні.
Та десь же є поезії смішні!
Якщо ж вони не викликають сміх,
То маю право не читати їх…
Знайдемо й гумористів в добрий час,
Самі, напевно, вже шукають нас.
…Люблю іронію. Вбираю в себе плин
Сторінки запашної, як полин.
Цікаво, для оглядин тільки хист,
Чи й фото показав цей іроніст?
Торкну «контакти» - руку, друже, дай,
Ти не самотній в світі, так і знай!
7.
…А тут – чужа образа вигляда.
Хіба ж це горе? То ще не біда!
І так і хочеться, немовби над листом,
Над кожним сперечатися рядком:
Все буде ще у нас. Все промине…
Тим часом вже будильник зве мене,
Приходить ранок, а за ним і день.
А скільки ж не дослухано пісень!
Екран згасає і стихає шал –
Поезії розмріяної бал.
У щастя, що дарує мережа,
На жаль, існує і своя межа.
* * *
Та між зірок застиглих і планет
Живе кохання здійснює свій лет!
05.2006
ID:
15294
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 30.05.2006 14:38:08
© дата внесення змiн: 30.05.2006 14:38:08
автор: vanda
Вкажіть причину вашої скарги
|
