В кав’ярні, сп’янілій від кориці і ванілі,
Завжди неперевершено приємно дивитися на зливу.
І люди, що ховаються під зонтами і занурюються у теплі шалики,
Здається, не помічають вмирання осінньої краси.
Кожен листочок, підхоплений вітром, танцює вперше
І востаннє у своєму житті. Втім, він лишає у повітрі сліди, кольору своїх рухів.
У квітів, що зів’яли, споглядаючи у вікно, на моєму підвіконні,
Не було агонічних траєкторій у повітрі.
Але вони сповнили барвами все, що їх оточувало.
А на пелюстках лишився запах... Твоїх долонь.
Я бачила, як ці тендітні бутони жили, як пили мій простір, і як вони схилили голови.
Але вони не вмерли. Адже у кожній пелюстці лишилися ми.
А ми ніколи не помремо.
