Щось у мені, здається, надірвалось.
Ти в мої руки повбивав цвяхи.
Чи нам обом в ту ніч не спалось?
Тікай! Бери собі мої гріхи.
Чи й справді складно так мене любити?
Чи забагато в тебе я прошу?
Ні, ти навчив мене терпіти.
А я тебе, на жаль, нічого не навчу.
Чи ти кохав? – Мовчи, заради Бога.
Так небезпечно вірити тобі!
Чи я багато значила? Чи довго
Ти зберігатимеш мій всесвіт у собі?
І чи було тобі хоч щось важливо?
Я знаю, що воно і досі десь болить.
А я ж тоді була таки щаслива,
Не вічність, а всього лише на мить.