Лежу прикована до ліжка я
сльози по щоці течуть як ріка.
Кругом без мене радіє вся земля,
лежу так довго і завжди одна!
Мабуть, вже скоро онімію,
слово сказати не зумію.
Лежу,дивлюсь в одну точку
й когось запитати хочу:
Де мої друзі?Де вони?
Мені так потрібна підтримка,
знову по щоці стікає сльозинка.
В цьому немає чиєїсь вини!
Кругом сльози, біль,горе.
Чому життя таке суворе?
Люди страждають і я з ними
дні стають такими пустими!
Життя вдаряє в спину
в найнепотрібнішу хвилину.
Від муки хочеться в могилу,
важко,немає сили!
Лежу прикована ло ліжка
крізь сльози виглядає усмішка!
Дивно це,чому так?
незнаю,я як у морі маяк!
Очі кров"ю залиті,
щоки сльозами обмиті!
Дивна думка лине:
може життя мене покине??
Може серце в четверо зіжметься
й рука не підійметься.
Очі не побачуть
й більше не заплачуть!
Може вуста оніміють,
слово сказати не зуміють.
І не почую більше,
слів що лунали раніше!
Дивно все так,
може це знак??
І ось лижу прикована до ліжка,
пробігла вже моя доріжка.
Душа далеко відлетіла,
і збулось те,чого я так хотіла!
Кругом друзі,багато усіх.
падають мені до ніг!
А я не в ліжку- це вже гріб,
очі закриті навік,навік!
Плачуть вони наді мною,
благають поговорити з собою!
А я тепер німа,холодна я,
лижу така красива вся!
Весело так мені,
прийшли до мене усі свої!
А вони сумують, плачуть,
бо більше мене не побачуть!
Жаль що все так вийшло,
не розказала їм секретів нишком!
Лежу у домовині,а на могилі,
друзі сумують,сльози лиють.
Хочу сказати:не плачте,таке життя!
Але вже не можу,мертва я!!!!