«Завтра в мене вихідний,
Працювать не гоже,
Тож підемо, сину мій,
Рибалити може?» -
Каже батько в п’ятницю,
Як прийшов з роботи.
Пропозицію я цю
Приймаю з охоти.
«Встанем завтра в 5 годин,
А може й раніше,
Ти будильник наведи
І лягай хутчіше».
Мати каже: «В нас ще є
Шпроти і сардини,
Не буди дитя моє
Хай поспить дитина».
Батько каже, що для нас,
Рибалимо поки,
Не враховують цей час
В прожитії роки.
Вранці встали, хоч кричи –
Нічого не видно.
Взяли вудки і харчі
Для себе й для риби.
Прийшли, вибрали містки,
Щоб сидіти разом,
Насилили черв’яки,
Плюнули три рази.
Рибі кинули приманку,
Наварила мати,
Щоб вона клювала зранку,
Нам лиш витягати.
Хоч харчів тих у нас є
Різних та багато,
Але риба не клює
Ні в мене ні в тата.
Тихо собі сидимо,
Вудки поправляєм.
Та ліворуч, та праворуч
Ще й в руках тримаєм.
Ліву вудку батько взяв,
Щоб риба не вкрала,
Та й до ноги прив’язав,
Щоб нога тримала.
Прив’язав і задрімав,
Спершись на коліна
На увазі мабуть мав
Проснутись, як клюне.
А туман кругом такий –
Поплавки ледь видно,
Світло-сірий та густий.
Признатися стидно,
Що я теж дрімати став ,
Схилившись, як тато
Коли бачу понад став
Йде гусей багато.
Глядь пильніше, чи ти ба?
Та це ж бо дівчата.
В білих сукнях і вінках.
Стали танцювати.
Зайшли в воду по одній
Й давай хороводить.
А одна, стрічка на ній,
До мене підходить
«Чому, - каже - , тут сидиш ти,
А не вчиш уроки?
Затаївся, наче миша
Дав би мені спокій?
На тім світі я про вас
Маю пам’ятати.
Адже батьки є у вас
І тато і мати.»
Придививсь до неї я,
Матінко-царівна!
Та це ж вчителька моя
Галина Петрівна!
Добренька була бабуся
Всі її любили
Та недавно болячки
Звели до могили.
«Та ж канікули у нас» -
Хотів я сказати
Та й проснувся, а тут риба
Почала клювати.
Раптом в батька щось смикнуло
Вудку, що ліворуч,
Через ставок потягнуло
Мабуть гарний короп.
Батько хотів взять сачка,
Щоб вудку дістати,
Але риба не дала
Йому навіть встати.
Не встиг батько, як його,
Мов важку колоду,
Та й за ногу потягло
Із містка у воду.
Так його вперед ногами
По ставку волоче
Мов ту баржу, що з піском.
Батько встати хоче
Мені каже: «Виручай,
Коли можеш, сину!
Спінінг поперек кидай -
А то я загину!»
Швидко спінінг я підняв,
В недобру годину,
Що на березі лежав
І його закинув.
Зачепив за вудку гак -
Улучив нагоду…
Посковзнувся, неборак
І, шубовсть у воду.
Тягне риба вже нас двох.
Вийшов малий потяг.
Мокрі руки, мокрі ноги,
Мокрий увесь одяг.
Довго риба по ставку
Обох волочила
Поки вона нашу вудку
За щось зачепила.
Зачепила і порвала.
Слава тобі, Боже!
Виберемось на кінець
Ми на берег, може.
Аж коли сонце зійшло,
Не стало туману
Лиш тоді кінець прийшов
Нашому роману.
Вилізли ми із води
Мокре усе шмаття,
Повні чоботи води,
На плечах латаття.
Мали вигляд ми тоді
Немов два Нептуни
Жабуриння в бороді
Ще й із носа суне.
Добре, що ніхто не чув,
Як ми там волали,
А то б вже на все село
Сміховиськом стали.
Я нікому не сказав
Що мені приснилось.
Краще щоб ніхто не знав
Як те приключилось.
Прийшли мокрі ми додому
Мокрий я і тато,
Як побачила нас мама –
Давай «сповідати».
Насварила нас обох,
Як воно годиться,
Та просила щоб дав Бог -
Нам не застудиться.
Довго будем памятать –
Про таку пригоду:
Як на ставку засинать –
Та падати в воду.
Пилип Тихий
16.06.2009р на дачі.
Для Костика.
ID:
138337
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 22.07.2009 00:31:58
© дата внесення змiн: 22.07.2009 00:31:58
автор: Filip
Вкажіть причину вашої скарги
|