Моя жінка провідниця
Міжнародних рейсів.
Ліпше було б, щоб твій поїзд
Зійшов з своїх рельсів!
Де скажіть мені я, люди,
Знайшов провідницю? -
Мало батько мені гріли
В дитинстві сідницю.
Не подумайте, що негарна,
Вона мов картинка:
Все при ній, є і фігура.
Її звати Нінка.
Самі знаєте, поїздки,
Тому я ревную,
А у відповідь лиш сміх
Чарівний цей чую:
,, Не було в мене за тебе
Кращого пасажира! ’’
Ненадовго заспокоюсь,
Ой, жіночко мила!
Повернулась Нінка з рейсу,
Стомлена бідолашна,
Лежить в ліжку, як колода
Великотонажна:
- Та тебе, кохана моя,
Я не бачив стільки!
- Зажди трохи… не спіши…
Чую шепіт жінки.
- Давай, не спи, жінко,
Ми ще ж молоді!
Почекай ще трохи…поїзд…
Рушить…і тоді …
Як почув останні
Я оці слова:
- Та хіба ти провідниця?
Спи тепер сама!
Нінка моя знову в рейсі.
Що не скажеш зосну.
Є у мене мабуть роги!
Головою об сосну!...
Не кохає жінку той,
Хто ось так ревнує.
( Будеш свою ревнувати,
Вона й тебе ,, взує ‘‘).