ця пора незагоєна пляма вхідні листи
все коротшають дні це іржавий квартирний протяг
від віконної рами до вічних де ти?.. де ти?..
наче дихає в ніч вокзалу спізнілий потяг
демонтоване небо втамовує страх висоти
в сухожиллях думок на примерзлих до стін картинах
починається сніг мов обривистий штрих-пунктир
бо на наших долонях давно не впізнати ліній