. "Хто стояв на вершині той знає це почуття,
Коли ти наодинці з усім Всесвітом..."
Закотилося сонце, як яблуко спіле
У верховіття старих, замшілих смерек.
Защеміло в душі щось старе, наболіле
І болем незвичним занив поперек...
Мороком темним, ніч опустилася в гори.
Ліс прадавний заповнили звуки століть.
Шумлять смереки, шумлять ніби море
І час зупинився та на місці стоїть...
Ніч у долинах світиться медом -
Ароматом магнолій, конвалій та лип,..
А в горах - холодним, зоряним ледом,
Що десь біля серця намертво прилип.
Ніч на вершині це тайна космічна!
Ти один, а навпроти Всесвіт увесь.
І думка вчорашня, дрібна і комічна
Згубилась у хащах, травах чи десь...
Які там проблеми... квіти, трави чи лози.
Тут простір безмежний та вічні зірки...
І душу кліщами стискають морози,..
Бо на краю планети - безконечність і ти!
Гарно змалювали! 
