Якась незрима сила тягне вдалечінь
Туди, де не страшні усі негоди,
Де сонце посміхається крізь тінь
Отих страждань, недолі й непогоди.
Там вже давно немає страху й сліз,
Там вже ніхто над іншим не сміється,
Там пагін щастя із землі проріс
І на роздоллі в синє небо пнеться.
Там хочеться пройтися тихо по лугам
Ногами босими і в річці покупатись,
Побігати із вітром буйним по садкам
І на весь світ щасливо засміятись.
Лиш там піднятись можна в синю голубінь
І поглядом всю землю обійняти,
Заглянути в озер казковую глибінь
І вже ніколи у житті не сумувати.