Чорні брови, біле лице,
Маковії губи,
Де твій козак, де твій лицар,
Горлице, голубко?
Де твій сокіл загубився
На сим білім світі?
У які шляхи пустився?
Знають сонце й вітер.
А дівчинонька марніє,
В’яне як та квітка,
Сльози лиє замість мрії
Дрібненькі досвіта.
Без миленького і рідні
Начебто чужії —
Лий же, сестро, сльози дрібні,
Може, бог зжаліє,
Може, зглянеться на тебе,
Душу зсиротілу,
Може, знайдуться й для тебе
На сим світі крила.
Якщо ж ні, то було б краще
Згинути, ніж жити,
Бо без щастя темні хащі
Всюди... Брате-вітер,
Віднеси жалобні думи,
Кому бог підскаже,
В кого серденько у сумі
Доленька укаже.
Простели-но, сонце-друже,
Вірную доріжку,
Огорни-но їхні душі
Ніжною меріжкой.
Чорні брови, біле лице,
Маковії губи...
Боже милостивий, любий,
Дівчину не згуби!
***
Чом припинила вчити мати
Доньку, що головне кохати,
Що маєш впершим — то багатство,
А іншеє — тяжкеє рабство,
Що ніякі розглузді вчення
Не змінять дівчині вінчення,
Ніякі брильки-діаманти —
Від милого кровинку-малку...
Ніщо, ніде, ніколи вже,
Все те лишилось за межей.
Невже?..
Невже це було
Кохання єдине?
Невже одцвіло?
Не буде родини,
Теплої хатини,
Рідної дитини?
Не буде… О, люде! —
Біда то є люта.
Не втримала біля
Вірненького друга —
Лишилися біль і
Самотняя туга
Тобі. Іншій — ласка:
Пригорне до себе —
І знайдеться казка,
Загоїться серце.
А ти не зуміла
Цінити ці миті,
Серденько зумліло
І більш не розцвітить,
Так більш не розцвітить,
А наче не треба,
Не так наче світить,
Не так манить в небо.
Отож, поряд батьків
В великій родині
Між сестер і браттів
Дівуй сиротиной;
Гостюй у хрещеників,
Племінників гойда,
Аж поки прощення
Не знайдеш за гордість.
Сестро, не карай нікого —
Така твоя доля
(Від доброго чи лихого?):
Згорать молодою.
Чорні брови, біле лице,
Маковії губи,
Був бо козак, був бо лицар
В горлиці, голубки...
***
Гойда вас, думи, мої діти,
Бо тілько з вами порадіти,
Посумувати можу я.
А зійде сонце, посміхнуся,
До його світла пригорнуся,
Розтопиться моя журба.
Гойдала, годила,
Гойдала, молила,
Про щастя молила,
Про щастя із милим.
Любов дарувала,
Любов віддавала,
Тепло віддавала,
Душа відтавала,
Серце сподівало,
Новим сповівало.
Чорні брови, біле лице,
Маковії губи,
Ось твій козак, ось твій лицар,
Диви, не загуби!
Я же маю, добрий боже,
Єдине прохання:
Будь найпершіїм сторожем
Вірного кохання.
ID:
13098
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 03.04.2006 11:56:10
© дата внесення змiн: 03.04.2006 11:56:10
автор: Petri
Вкажіть причину вашої скарги
|
