... мені захотілося нині зустріти розпечене сонце, коли воно тихо спускалося в воду; обійняти його пахощами надвечір ’ я й чекати, що всміхнеться мені, заходячи за обрій. розказати йому щасливу казку на ніч, вкрити теплою ковдрою з мрійних снів і жадати вже ранку – бо знову побачу, як воно солодко потирає заспані оченята... ... та я блідну, тремтливими руками стискаючи хмари, й тьмяно променію болем у небесних скронях. а вони від кожного мого подиху вкриваються інеєм – сивіє іскристими пасмами мій шлях додому... й від кожного удару мого немічного серця безголосо здригається темно-синя твердь, а зорі-сиротята починають плакати, струшуючи сльози-крижини на розпашілу землю... ... сніговієм розпорош ú ла зима тендітні мрії, скрикують скрипом під ногами і більше не сміють ... а вітер морозним ш ú потом затікає в легені й дзюркоче в судинах сріблистою чистотою. ... поволі засинаючи, мляво погойдуються вулиці; дерева тихо моляться чи, може, то місяць молиться, аби хоч раз звільнитись від холоду, коли на нього, майже згаслого, гляне сонце з погордою... 15 січня 2009 року