змішались як фарби світи
і небо плаче громовите
і я одягнута у вітер
тікаю з причалу
в кімнаті розсиплю піски
мій пензель розмиту
оближе палітру
і човен печалі
у рамки я наче в тіски
поміщу над ліжком
а потім розітру
і чайки кричали
невдалі і хибні мазки
і я винувато
ковтала повітря
старіли й минали
полотна й життя сторінки
а хмари як вата
пронизані світлом
до мене припали
щоб трохи відпити туги
а потім у квітах
вродитися літом
я все відчувала
з полону чекання й жаги
дощами омита
закоханим тілом
за це проростала