Тамую біль і крик душі щоночі,
Та сльози стримати несила.
Боюсь поглянути я в твої очі,
Вони порожні, що з тобою, милий?
Подарувать життя б тобі хотіла,
Нове, щасливе... Бач, це неможливо.
За тебе я у Господа просила,
Чому вона тебе не пощадила?
Я знаю, що мене ти не кохаєш,
Та чарівниця душу полонила.
Її ти день і ніч тепер чекаєш,
Вона не прийде, її дім – могила.
Нескорена серед вітрів літає,
Донька рабів, що обрела свободу...
Я бачу лиш тебе вона чекає,
Зі скелі ти за нею йдеш у воду.
Та мить одна життя твоє змінила,
Я ж ще малим дівчам була твоєю.
Мене ти покохав тоді за вроду
І поглядом одним зробив своєю.
Чому твоя душа до неї лине?
До доньки ворогів, знеславлених тобою.
Час зупинився, він для інших плине,
Ти вільним був, а став її рабою.
10.06.2008.