Несуть лелеки в далечінь,
Несуть нещасного журбинця,
Несуть і тіло його й тінь
І душу, сповнену по вінця.
Немае змоги більше так,
Весь вік боятись і коритись,
Хоч і не радуе той факт
З чужбини на свій ліс дивитись.
Та все ж несуть і вітер помагае,
Ключ від домівки віддаляе,
Щоб повернутись на весні ,
Коли вже сонце засіяє.
Лиш звідти можна тикать,
На справи всі зими страшної,
Що загубила ліс. І Дихать
Не можна так як в чистім полі.
Він вернеться обов*язково,
В свій ліс із променем казковим
Який прогріе все,і знову
Скрізь залуна пташиний гомін.
