О біль, ти — мудрість! Сутність рішень
у порівнянні — дрíб′язок,
і темний геній розум нищить,
зіниця — загнаний звірок.
Був розум мій у згубних межах
таким ощадливим, чітким,
але настоянки на медах
так до смаку губам моїм.
Щоб злегшити останній видих
я, з точністю того звірка,
принюхавшись, знайшла свій вихід
у стебелині колоска.
О, всіх пробачити, віддати
всім все! Все всім! — окриленість
та милість тілом скоштувати
і бути повсякчасно й скрізь.
Прощаю вас, сузір′я ліри!
При вас лише від бо́лістей
моїх я плакала з невіри
понад вiдлогами дітей.
Прощаю вас, сторонніх руки!
Нехай ви вкрали в мене те,
що річ моя, мій гріх і муки,
моїх і нічиїх потреб.
Прощаю вас, собачі очі!
Докорою й судом мені.
І пла́чi всі мої щоночні
ще й досі у моему сні.
Прощаю недруга та друга!
Цілую поспіхом вуста!
В мені, як в мертвім тілі круга,
закінчіність та пустота.
І щедрі вибухи і легкість,
як в білому смітті перин,
і вже вага ліктя — нікчемність
чутливій лінії перил.
Лише в мені повітря, боже ж...
Чекаю, щоб на схилі днів
хто-небудь інший, болем схожий,
нехай він вибачить мені.
2о22
