Губи стисну: мовчати. Та рветься моя непокора,
Галасує у думці, колотить розмірений пульс,
Вутлі паростки спокою косить, подібна серпу,
З-під химерних мостів потурань вибиває опори.
Зверху ще притискаю долоню - ні звуку досади!
Звісно, лівою, бо
права спритно хватає перо,
І приймає слухняно папір мою оповідь про
Непокору, що вкотре зродилася правди заради.
Чудовий твір! 
