Нині думки мої часом
Тонуть у вирі емоцій:
Згадую я, коли щастя
Видно було із віконця.
Світ був тоді неося́жний –
Він уміщався в долоні,
Все видавалось дося́жним
На відправно́му пероні.
Щастя – в бабусиній казці,
У татусевім повчанні,
Щастя – у маминій ласці
І у зорі́ на світанні,
В першім юнацькім цілунку
І солов’їному співі,
У неповторності ду́мки,
Що всі вершини під силу.
Поряд гуляло стежка́ми,
Наздоганяло в дорозі
І берегло молитва́ми,
Щоб не спіткнувся на розі.
Щастя – у дружбі відвертій,
Ко́тра не гасне від ча́су,
Щастя – у самопоже́ртві
За півстрибка́ до Парна́су.
Хоч мені світ одержимий
Висипав срібло на скроні,
Щастя – в коханні дружини
І у народженні доні.
Тож на кінцевім вокзалі,
Раптом у мене спитають,
Що відповім – уже знаю:
Щастя на світі буває.
Березень 2025 року
