... Я брів по вулиці. Був саме полудень, і всі прямували до кафе й ресторанів на обідню перерву. Я теж вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям. Було досить тепло як на осінь, але це було навіть добре...
Я йшов, ні про що не думаючи, і раптом побачив тебе... Ти ледь чутно постукувала тонкими підборами попереду мене. Легкий вітерець доносив до мене терпко-солодкий аромат твоїх парфумів, і я відчув, як кров приливає до мого обличчя, штормовою хвилею відбиваючись у скронях.
Я дивився на тебе, з кожною секундою чіткіше відчуваючи, що не можу й не хочу відірвати погляд від тебе. На тобі була тонка напівпрозора кофтинка, трохи вища колін спідниця... твоє темно-чорне пряме волосся до плечей так виблискувало на сонці, що хотілося торкнутися його... як і тебе самої... Твоя шкіра була такою білою, наче мармуровою...
Я несвідомо рухався за тобою. Ти йшла, злегка похитуючи стегнами, і через тонку тканину спідниці... твої стрункі довгі ніжки... приваблювали не тільки мій погляд... і я вирішив... ти не дістанешся нікому... крім мене.
Я слідував за тобою, не розуміючи, що роблю. Хотілося тільки будь-що заволодіти цією красою... і якомога швидше... Мій пульс зашкалював, і здавалося, мозок от-от вибухне від перенапруження... у свідомості була тільки одна думка... одна-єдина... котра переростала у нестерпне бажання...
Ти йшла попереду й нічого не відчувала... ти не знала, що діється зараз у мене в душі... що пече мою свідомість гарячим залізом... болючим тавром... ти навіть не підозрювала...
Раптом ти на мить обернулася, і я зустрів погляд твоїх очей... схожих на дві чорні перлини... вони обпекли мене крижаним полум’ям, і я здригнувся... здригнувся від морозу, що пробіг по шкірі... ти так на мене подивилася... Яка ж ти гарна... схожа на королеву...
Я трохи прийшов до тями лише тоді, коли ти зникнула за дверима якогось кафе... Я вирішив чекати... чекати до останнього...
* * *
... Був звичайний осінній день. Я вийшла з офісу на півгодини, щоб попити каву в кафе, що розташовувалось неподалік. Було досить тепло, і я зраділа, що одягла тоненьку кофтинку, а не светр, як хотіла вранці.
Я йшла по вулиці, і вітер дмухав в обличчя приємною свіжістю. Рідкісний випадок для задушливого міста... Я насолоджувалася теплом і якимсь невідомим ароматом... Що це за запах?
Я спробувала вгадати... ні, це не квіти... щось таке терпкувате... і солодке... щось, ніби знайоме, і ніби незнайоме... щось таке, що зачаровувало...
Раптом я відчула якийсь потік, що прокотився по всьому тілу... від ніг і до голови... Я озирнулася... і побачила тебе... Ти йшов за мною... за мною? Чи просто йшов? Я зустріла кригу твоїх карих очей... було таке відчуття, неначе я зістрибнула з останнього поверху хмарочоса... я летіла у прірву...
Я відвела погляд від тебе й ішла далі. Я побачила в твоїх очах щось незрозуміле мені... щось... сильніше за мене... я забула про все... і бачила тільки твої шоколадно-карі очі... твоє темне волосся, що відливало синім у сонячних променях... а твоя смаглява шкіра... вона, мабуть, така ніжна й приємна на дотик...
Я прийшла до тями, коли опинилася перед кафе. Ти більше не слідував за мною... Ну, що ж, ще не вечір...
* * *
... Я сидів на лавці біля кафе, до якого ти зайшла, і терпляче чекав. Кожна хвилина, кожна секунда здавалася мені вічністю...
Я уявляв тебе... мабуть, ти ще гарніша без одягу... Від цієї думки мені перехопило подих... нічого, скоро все станеться... ти не втечеш від мене... навіть, якщо сильно захочеш... бо моє бажання сильніше...
Я дивився на двері кафе і чекав, коли ти нарешті вийдеш... Чому ти так довго? Невже... ні, не може бути! Від думки, що я можу тебе втратити, серце мало не розірвалося...
Я шаленів від усвідомлення того, що ти так близько... але не поруч... А що... як ти зараз з іншим?.. Я схопився за голову... ні... ти будеш тільки моєю... бо я так вирішив... і ти скоришся мені... я будь-що отримаю тебе...
Ну ось... нарешті ти вийшла... спустилася сходами... яка в тебе легка хода... знову ти постукуєш тонкими підборами своїх черевичків... а я йду за тобою... Вже залишилося недовго... Скоро ти звернеш до якогось темного провулку і все... нарешті я отримаю те, що так хочу...
Ось і провулок... ну, чого ж ти спинилась? Іди вперед... звертай до провулку! Так, наліво... чого ж ти чекаєш? Іди туди... так, молодець, гарна дівчинка...
Ти звернула в безлюдний провулок, і я рушив за тобою...
* * *
... Я сиділа в кафе й спостерігала за тобою. Нервуєшся... місця собі не знаходиш... невже я так впала тобі в око? Приємно, звичайно... але, може, ти просто когось чекаєш... не мене...
Я повільно пила каву й дивилася на тебе... Чорт забирай, а ти гарний, якщо придивитися... приємно-смаглява шкіра, трохи світліша за молочний шоколад... шовковисте чорне волосся... мабуть, таке м’яке... під легкою сорочкою з короткими рукавами відчувається міць мускулів... без сорочки тобі, мабуть, ще краще було б...
На мить я здригнулася від своїх думок: отак сидіти й зухвало роздивлятися зовсім не знайомого чоловіка... роздягаючи його поглядом... ось до чого я дожила...
Але ж ти теж на мене дивився! Дивився так, що я відчувала спиною твій погляд... такий самий, як і в мене зараз... Я потерла пальцями скроні... що ж це таке... якась мана...
Я спокійно допила каву, розрахувалася й вийшла з кафе. Я встигла побачити, що ти підвівся з лавки, коли побачив мене... То ти чекаєш таки на мене? ..
Я йшла по вулиці й відчувала, що ти йдеш за мною. Приємно, що не кажи... Та от тільки які в тебе наміри? Просто йдеш... чи?..
Попереду саме був якийсь пустий провулок, і я на мить зупинилася. Страшнувато якось... Хоча... Чорт, іти чи не йти?.. подивитися на тебе я не могла, тож, подумавши хвилинку, рішуче пішла вперед...
* * *
... Ну от і все... ти тепер нікуди не втечеш... Я йду за тобою, наближаюсь, скорочую цю відстань між нами... ще трохи...
Я підійшов до тебе впритул. Ти зупинилась і не могла зрушити з місця. Я провів рукою по твоєму волоссю... так, воно таке м’яке й ніжне, як я і думав... а твоя шкіра така приємна на дотик... я провів пальцями по твоїх плечах... ти ледь помітно здригнулася...
Та ти мовчала... Я різко розвернув тебе до себе обличчям. На мить, здалося, в твоїх очах блиснув вогник страху. Я притягнув тебе до себе. Ти не пручалась... розумна дівчинка... твої очі дивилися на мене й пекли, мов вогонь... Відьма, на мить подумав я... і в наступну мить вже торкався губами твоїх вуст...
Та раптом ти почала вириватися. Я міцніше стиснув твої руки... а ти все одно пручалась... у мені прокинувся якийсь звір... чим більше ти пручалась... тим більшим було моє бажання... бажання оволодіти... тобою...
Я відчував твоє дихання, відчував твій страх... і ти ставала ще бажанішою... Я закрив тобі рота долонею і почав зривати з тебе одяг... Яка ж ти гарна, все-таки... Я звалив тебе на землю й притиснув до неї своїм тілом. Нікуди не втечеш... ти тепер моя... і тільки моя... Нарешті...
Я отримав те, що хотів... і стало легше... та не зовсім... було ще одне бажання... щоб більш ніхто не зазнав цієї насолоди... ти маєш бути тільки моєю... і нічиєю більше...
Я подивився на тебе. Ти сиділа, притиснувшись спиною до холодної стіни... Гарна, чорт забирай... Білі плечі... трохи розкуйовджене волосся... і той самий терпкий аромат парфумів... ти була схожа на статую...
Я підійшов до тебе й сів поруч. Зазирнув у твої очі... вони палали ненавистю... перед очима потемніло...
* * *
Я звернула у провулок, і мої підозри справдилися. Ти йшов за мною, ти наближався... і з кожною секундою я все чіткіше чула твоє дихання... і твої кроки за спиною...
Так, я знала, що ти підеш за мною... знала, навіть, чим це закінчиться... а ось ти не підозрював... тобою оволодів звірячий інстинкт...
Ти підійшов зовсім близько... так, що я відчувала тепло твого подиху... Я зупинилась... ти мовчав... тільки провів рукою по моєму волоссю... потім торкнувся плечей... Які в тебе лагідні руки... такі теплі й ніжні пальці... вони обпікали мою шкіру... я ледь помітно здригнулася...
Я нічого не казала, не кричала... ти розвернув мене обличчям до себе, і я знов зустріла погляд твоїх карих очей... вони сяяли якимсь диявольським вогнем... чого ж ти чекаєш? Чи я помилилась?:..
Ні, я не помилилась... ти притягнув мене до себе й поцілував... нарешті... тепер я почала пручатися... ти тільки міцніше стиснув мої руки в зап’ястках, і мені стало боляче... Я виривалася з твоїх обіймів, а ти від цього тільки більше шаленів...
Ти закрив мені рот долонею, щоб я не кричала, і почав зривати з мене одяг... чорт, все ж таки ти не такий, як усі... а жаль... все одно буде так, як завжди...
Я сиділа біля стіни... знаю, вигляд у мене був жалюгідний... розірваний одяг... розпатлане волосся... та ти дивився на мене все тими ж очима... ні, ось, нарешті... я впізнала цей погляд... звичайно ж, ти хочеш, щоб я належала тільки тобі... і більше нікому... всі ви однакові...
Ти присів біля мене... я з ненавистю дивилась на тебе... чому ти виявився таким самим?.. а я так сподівалась... перед очима в мене потемніло...
* * *
... Я схилився над тобою і вдихав аромат твого волосся... пахне квітами... Точно відьма якась, подумав я... але яка гарна...
Знову щось трапилося зі мною... я почав цілувати тебе... в шию, плечі, щоки, губи... мені хотілося торкатися твоєї шовковистої шкіри... і я нічого не міг вдіяти...
Раптом ти торкнулася долонею моєї щоки... Я зупинився й подивився тобі в очі... чому я бачу в них жаль?.. ти погладила мене по голові... зі мною ще ні разу такого не було... Що сталося? Ти схилилась до мене й поцілувала... я нічого не розумів...
Та все прояснилося через мить... У твоїй тонкій руці заблищало залізо ножа... звідки він узявся? Та це вже було неважливо... я відчув пекучий біль десь біля серця... я втрачав свідомість... А ти дивилася на мене поглядом диявола... й усміхалася... ти щось прошепотіла... та я вже не чув... я помирав...
* * *
Ти наблизився до мене... і я знов відчула той терпкуватий аромат... виявляється, це був твій запах... запах твого тіла... ти знову дивився на мене...
Так, і ти не витримав... ти почав мене цілувати... я теж не втрималась і торкнулася долонею твоєї гарячої щоки... ти зупинився і подивився на мене... так, ти відчув жаль у моїх очах... мені дійсно шкода, любий... але з тобою буде так, як із усіма...
Я змахнула рукою і в ній з’явився ніж... ти не очікував... я відчула тонкий, ледь помітний запах страху... Я вдарила тебе ножем під серце й усміхнулася... ти думав, що залишишся без кари?.. як би не так... та чомусь мені тебе шкода... гарненький ти... був...
Я підвелася, поправила одяг і пішла... тільки на мить озирнулась... ти не ворушився...
* * *
Ти підвелася й пішла... я лежав і дивився тобі вслід... ти обернулась... я не ворушився... не міг... я помирав... Ти дійшла до кінця темного переходу... і я чітко побачив, як ти змахнула чорними крилами і злетіла в небо... Точно відьма, була моя остання думка... а може, привиділося... адже я помирав...
1 жовтня 2007 р., 08:22
ID:
103268
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.11.2008 08:47:51
© дата внесення змiн: 17.11.2008 08:47:51
автор: L@Na_Si4Ko
Вкажіть причину вашої скарги
|
