А небо накинуло шаль
І сонце сховала печаль.
Пригнічений світ без тепла,
На ранок роса потекла.
Котилися сльози жалю,
Чекали хтось скаже:- Люблю!
Але у отвіт пустота,
Бо небо немов темнота.
Я знаю що зорі там є
І місяць шле світло своє,
Та небо накинуло шаль,
Невидно нічого нажаль.
Ось вітер нічний прилітав,
Він хмари по небу ганяв.
Серпанком горів небокрай,
Діждалися роси, збирай.
Ласкає проміння сліди,
Які тут залишила ти.
І знов стало чути: -Люблю!
В освітленнім нашім краю.
25.10.24р. Олександр Степан.
