А запах твого парфуму -
Гіркий, наче стигла осінь.
Настукує дощик: "Думай!"
Стою на твердім порозі.
Цей запах твого парфуму -
Мов цукор на мармеладі.
Та й справа яка до суму
Чужого у листопаді?
Заплакали жовті клени,
Зневірився парк осінній.
Ув осені - три рефрени,
Для осені - три горіння.
Всі рухи її - повільні,
Слова її - всі пророчі.
В минулому - подих вільний
І пристрасні темні ночі.
Зі спогадів знов озветься
Те літо палке, спекотне,
Де дві половинки серця
Знаходили одна одну.
А дощ пита: "Чи знайшов ти
Доданків двох вірну суму?"
У відповідь - тільки жовтень...
І запах його парфуму...
