Не думаю, не знаю чи доречно,
Та все ж пишу
Ні прозу, а вірші.
Час то летить, то човгає старечо,
То з посмішкою наче, то в журбі.
І як сприймати гойдалки емоцій,
Не вигоріти вщент, на зачерствІть?
Знайти баланси золотих пропорцій,
Щоби відчути неповторну мить
Свого життя,
Яке біжить струмочком
Кудись до річки, моря, в океан.
У когось довгий шлях, в когось коротший.
Комусь все ясно, хтось зайшов в туман
І там блукає довго і безцільно,
Ніяк не вийде на знайомий шлях
А час спливає шидко, чи повільно,
Хвилини перемелюючи в прах...