Хай навіть іноді сміється
Недоля, та я знаю
Так, як і в грудях серце б’ється,
Що я її здолаю.
Вона мене не переможе.
Про це хай і не мріє,
Хай навіть та недоля, може,
І мріяти не вміє.
Я їй в полон повік не дамся.
Її рабом не буду.
Недолі просто я не здамся,
А доки не здобуду
Свою над нею перемогу,
Боротимусь щосили
Із нею, поки маю змогу
І поки маю сили.
В тім, що її я переможу,
Я і не сумніваюсь.
Здолати я недолю зможу,
Як добре постараюсь.
Тоді вона піде, минеться,
Мов й не було повіки,
Й щаслива доля посміхнеться
І лишиться навіки.
І буду жити з нею щасний,
Як в бога за плечима,
Й на світ дивитись цей прекрасний
Веселими очима,
У серці та душі несучи
Лиш світлі почування,
Від світу божого беручи
Без жодного вагання
Лиш добре завжди та усюди,
Його усім даючи,
Щоб всі жили ньому люди
Вік, келих щастя п’ючи.
Євген Ковальчук, 04. 02. 2021