Натомлене сонце спускається за небокрай,
Щоб завтра по колу прийняти свій рух із початку.
Я прагну полинуть в роками намолений рай,
Піднятись у безмір чуттями і влитися аж до остатку
Туди, де край світу, де правда ще може жива.
Дитинно повірю, що десь ще є мрії колиска.
Та в полі життя вже давно почалися жнива...
Роса на покосах сія діамантовим блиском.
Так вже повелося: збиратиме кожен врожай,
І дуже важливо - це буде зерно, чи полова...
Натомлене сонце спускається за виднокрай,
Щоб чистим світанком до нас повернутися знову.
Щоб день зустрічати - далеко іще до межі.
Хоч фініш для кожного з нас десь пильнує на чатах.
І зовсім байдуже йому: ти вдавав лиш, чи жив -
Нікому не вдасться обнулити все й розпочати.
