Розпочався квітень цвітом абрикосу,
Ніжно його пестить сонце весняне.
Омивають ранком світанкові роси
І нема морозів, це найголовне.
Мов фата на гіллях дивом зачепилась,
Бігла наречена, втратила наряд.
Гулом бджіл весняних трошки чипурилась…
Вітром обривало і вкривало сад.
Абрикос старенький ще чека цілунки,
Кожен рік буває диво чарівне.
Як плоди достигнуть, він дає дарунки
І вуста цілують тіло золоте.
3.04.24р. Олександр Степан.
