ВЕСНА
В каламутній акварелі ранку
Щебетанням залоскочену весну,
Збуджує у променях світанку
Залицянням сяйво з чарів сну.
Умива́ її у плесі рос привітно,
Воскресає з зорь чаклунських віт
Зацілований божественно тендітно
Свіжістю розкішний дивосвіт.
Позіхаючи, він стелиться на ґанку
Днини родженої знов і в запашну́
Цноту поринає, в зніжену зорянку,
Де плека́ любов – незайману й рясну.
І зомліє вічність в цім раю охвітно,
Забуяє в барвах ранній пишноцвіт,
Обійме краса загра́йливо й розквітно
Мертве і живе – здійсниться Заповіт.
Павло Гай-Нижник27 березня 2024 р.
