Однорукий поет любить вірші складати,
Та не меньше він любить гостей частувати.
Для прихильників й друзів поета оселі
Завжди двері відкриті. У дні ці веселі
Він виходить на ґанок встрічати усіх,
І лунають вітання і радісний сміх.
Гості раді - скінчилась з поетом розлука,
Радо тиснуть самотню поетову руку.
І ідуть до вітальні, де спритно поет
Здобуває з полиці з вінілом конверт,
Витягає платівку своєю рукою,
І за мить колектив бавить гостей ігрою.
А поет вже приносить із пивом бляшанки,
Відкриваючи спритно, наповнює склянки.
Однією тримає і тягне кільце -
Рухи впевнені, усміхом сяє лице.
І дивуються гості кружлянню предметів -
Все він робить вправніше дворуких поетів.
І на кухню поет самотою прямує -
Там він сендвічи гостям красиві готує.
Запашний свіжий хліб як новітній мотив,
Шинка сенсу, метафори чорних олив,
Освіжаючих ритмів салатик хрусткий
Нарізає відточеним стилем старий.
Додає зі смаком скибки доброго сиру,
Розклада огірочки пікантні красиво,
Трохи кетчупу, підсолодити щоб страву,
І гірчички для суму - і зроблено справу!
І розкласти на блюді - важлива задача.
Скаже всяк - бездоганно красива подача!
Незрівнянним смаком всі розчулені гості,
На господаря честь піднімаються тости.
Ось - все з'їли, порожня бляшанка остання.
Залишається тільки резонне питання...
Як поет однією рукою в моменти
Нарізає для сендвічів інгредієнти?
Може він одягає на кухні протез?
Може лезо ножа - найгостріше із лез?
Може шинку чи хліб притискає коліном?
Може їх затискають лещата? Струбцини?
Не простіше подати пюре і котлет?
Молодий і дворукий питає поет.
Звісно, звісно! Всміхається мудрий поет.
І в Макдональдсі можна поїсти котлет.
І з протезом зручніше усе нарізати.
Та дозвольте одне лиш про все це сказати:
Той навчиться відмінно гостей частувати,
Хто пройшов довгий шлях.
І багато утратив.
Мені дуже!
Нещодавно зайшла на сторінку нашого воїна Віталія Вереса, який втратив зір
Він так гарно готує, що москалів від того ненавидіти лютіше хочеться