Птахи з теплих країв до своїх гнізд
додому повертаються весною,
до рідних місць вкраїнських сіл і міст,
за довгий рік обпалених війною.
Кружляють над зруйнованим селом
й не знають, що робить тепер, лелеки:
«Десь же отут було наше гніздо?
Ми повернулися до нього із далека!».
Вернулися також птахи у ліс,
який для багатьох із них був домом,
і де стояли сосни в повен зріст,
тепер там лиш пеньки й стволи в розломах.
Та крил не опускає пташина,
нове гніздо збудує – і не гірше!
Яка б не була мила чужина,
та рідна сторона усе ж миліша.
Траншеї й вирви – як рани землі –
почнуть травою з весни заростати,
потім дерева з’являться малі –
природа не уміє відступати!
Вернуться й люди до всіх сіл і міст,
які були зруйновані війною,
як птахи – з чужини – до своїх гнізд,
й відновлять, як природа все весною.
