Згадай, мій друже, Харків і пельменну!
Я думаю, ти не забув, напевно, -
Колись студентами були ми якийсь час.
Ходили разом ми в пельменну і не раз.
І полюбляв, мій друже, наче свято,
Ти походеньки до пельменної оті,
У черзі постояти було варто,
Ми не одні були охочими тоді.
І свято це було душі і шлунку,
Життя таке було нам до смаку,
Воно здавалось вищого ґатунку -
Стипендія в кишені, одна думка:
Пельменів порцію обрати ще яку?
Недавно там проходив, - всюди вікна
Дивилися, як більма у сліпця.
І черг нема, ані душі, - і видно,
Що вулиця пуста, і як не рідна, -
Була болючою картина вся оця.
Хіба не знав ти про таке, мій друже,
Та, мабуть, все-таки про щось подібне чув, -
Що нищать нас і місто, все паплюжать,
Мій рідний край і твій ущент утюжать,
Де народився ти! Чи ти про все забув ?!
Мій давній друже, здогадайся, чОму
Одного разу почалася в нас біда ?
Німі будинки, як після погрому...
Кому таке це знадобилось? ЧОму,
Для чого натворила ваша "моль бліда" ?
Питать дарма. Та що ж то спонукало ?
Чи сказу напади ? Чи ще якісь ото
Були у нього ? А чи щось злякало ? -
І запустив ракети по лекалу.
Хто відповість за все це ? Він ? Чи кінь в пальто ?
Не те вже місто і не та пельменна!
Не журавлі курличуть понад містом,
"Кинжали" лиш насвистують зловісно
В обличчя дмуха полум'я щоденно,
Під містом, мов розверзлася геєна.
Душа безсмертна, - тіло бренне.
Нестерпно рахувати наші втрати!
Мій друже, а скажи кого завзято
В своїх прокляттях, як в молитвах, поминать, -
Кремлівську рать і росіянську мать? !
Згадай, мій друже, Харків і пельменну !
Згадай, мій друже, рідні свої гени !
Русня завжди приносила усім біди. А народ,що ,мовчав,сопів... Всі підчинялися окурку,що ледь тлів...от і дожилися..
Болить душа за мою рідну батьківщину. Та не втрачаймо ВІРИ! Все буде Україна!
