Двері квартири переможно закрилися. Справи було залагоджено, розпочате закінчено, розмірене життя поставлено на паузу - вихідні для себе, задоволення і продиху (ковтком свіжого повітря між робочими та домашніми справами і простором, де не збудувала жіночого затишку). Підбори цокотіли бетонними сходами - навмисно не поїхала ліфтом - сповна відчуваючи наближення заповітного, ніби ти підкрадаєшся до нього, цього заповітного, навшпиньки, смакуючи кожну мить зближення.
Остання сходинка лишилася позаду, попереду червоні двері його машини. Історичний момент - так, ніби ці двері ділили її життя навпіл: між тим що вона вже зробила і тим що теоретично могла зробити але не наважилася.
- Привіт! - Сказала зачинивши на собою двері (не знала з якою силою це треба робити), усміхнувшись натягнутою посмішкою (ніяковіла, все ще сумнівалася в правильності відкривання червоних дверей).
- День добрий, - відповів він, заводячи машину, не подарувавши їй погляду (вся увага дорозі), ледь помітно піднявши кутики своїх вуст (можливо це помічала лише вона, намагався приховувати емоції, - і те що вона це помітила її неймовірно тішило).
Здавалося, що відбувається щось шалено-божевільне і неймовірне круте. Вона - одружена і успішна жінка в одному салоні, ба, більше, - на одинці з ним (одруженим і не дуже успішним, на його думку, чоловіком). Від усвідомлення самого цього факту бігли мурахи по шкірі.
- Куди поїдемо? - нарешті озвався він, покинувши рамки міста.
- Куди завгодно, аби їхати, - відповіда, подивившись на нього з усмішкою і вже дещо розслабившись.
Скільки всього передувало появі червоних дверей: якесь теоретично спільне минуле мільйон років тому; маленькі (й не зовсім маленькі) добрі справи - схоже позастосунками він більш... гарний (підходяще слово не спадало на думку) ніж в них; роки обміну інформаційного контенту (від нього) на враження від перегляду роликів (від неї), розбавлені зазвичай рідкими телефонними розмовами ніпрощо, або про найпотаємніше і от - червоні двері...
Їхали не розмовляючи - був час. Було класно відчувати його присунтість, несоромлячись, за бажанням, роздивлятися риси обличчя та щитину (саме такої довжини як їй страшенно подобалося) з цього боку. І це було так близько, що, захотівши, можна було торкнутися рукою.
За вікном пропливали міста і села.
- Куди ми їдемо, поцікавилася вона, після кількох годин подорожі, вже як стало сутеніти.
- Подалі від твого чоловіка, відповів, на решті відверто поглянувши на неї.
Ця відповідь перехопила подих, збуджувала і здається назвала словами те, для чого вона не могла підібрати слів.
"Саме це ми і робимо, - подумала вона, - їдемо подалі від чоловіка..."
На вулиці геть стало темно, а червону машину огорнув ліс. Було дещо моторошно, але більше безпечно.
Він дістав ароматичну свічку в красивій
невеличкій баночці, запалив її, вимкнувши світло салону. Кілька хвилин слухали потріськування і спостерігали як з таненням свічки поширюється довкола аромат кави.
- Ну, розповідай, щоб ти хотіла зі мною зробити... Тут нам ніхто не завадить.
- Може відкоркуємо пляшечку вина? Щоб розмова була більш не вимушеною.
Відкрив холодильник, звідкись взялися бокали - наповнив їх холодним білим напівсолодким. Миттю келихи вкрилися таким собі інієм - звернула на це увагу, щоб бути в моменті, смакувати кожну мить (недавно вичитала цю ідею в книзі "Кінчай"). Один келих простягнув їй, інший - лишився незайманим.
- Продовжуй.
- О, моє улюблене, - радісно зауважила вона.
- Так, я памятаю, - сухо підтримав бесіду, - так що б ти хотіла зі мною зробити?
Солодко-холодний ледь алкогольний напій торкнувся її смакових рецепторів. Заплющила очі, смакуючи і розслабляючись.
- Так от, я недавно таку штуку вичитала - *****. Загуглила. Думаю тобі би сподобалося. А мені хотілося б таке спробувати з тобою. Часто доводиться домінувати - вдома, на роботі... можливо, якби я таке спробувала, то б дещо розслабилася в плані напруження в контексті домінування в дома і на роботі. Принаймні зараз мені так здається. Хоча, як пише література, іноді найкраща місія для фантазій- бути фантазіями. - усміхнулася, відкинулася назад, заплющила очі, - але як на мене, то фантазії заслуговують принаймні на те щоб бути озвученими.
Протягнувся за телефоном, щось натицяв - напевно гуглив почутий термін. Облизав губи і відклав гаджет у бік, перевівши погляд на жінку.
- Давай спробуємо.
Перехилився через коробку передач, ніжно прийнявши пасмо волосся що обрамлювало її обличчя і поцілував, смакуючи губи та наповнюючи своїм язиком.
Ніби цього й чекала - такий собі міні тест-драйв всієї подорожі.
Ліва рука пестила груди, завітавши під спіднє. "Він завжди так цілується - майнуло в голові"
Насолодилася поцілунком і ніжно відтиснула його від себе.
- Не зараз, - прошепотіла, - я маю відчути до чого готова і на що здатна.
Ключ замка запалювання зрушив зі свого місця і червона машина продовжила свою мандрівку.
Темряву відсунули червоні двері, проливши кут світла на асфальт глупої ночі. Підбори дзвінко торкнулися бруківки, хоча намагалася якомога тихіше. Обернулася й усміхнулася:
- Дякую за компанію.
- Цицьки покажеш наступного разу, - пожартував (чи ні?) він.
"Ох ці вже мені поцілунки, - підсумувала вона подумки, підіймаючись ліфтом, - буває більше вражені, ніж від сеансу кохання. Благо, що є ще піввихідних для того щоби оговтатися". Вдоволено посміхалася, прокручуючи ключ вхідних дверей.
ID:
1002385
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.01.2024 22:49:30
© дата внесення змiн: 07.01.2024 22:27:36
автор: Єва
Вкажіть причину вашої скарги
|
