В нас в місті в центрі є парк, я якраз їхав велосипедом туди в магазин і зупинився в парку щоб поміняти педаль до велосипеда. Неподалік сиділа жінка з дитиною і про щось розмовляли. Краєм вуха я почув що жінка має їхати на схід, вона була досить молодою не більше 34-35 років. Це було влітку війна була в розпалі. Жінка побачила як я сидів на лавці і міняв педаль, вона сказала дитині щоб та підійшла до мене і запитала чи може щоб мати нікуди не їхала щоб залишилась. Тоді в мене мовби щось порвалось в середині. Дитина коли підбігла і почала питати чи «можна щоб мама залишилась?» її тон майже відразу змінився з запитально на благальний, ще момент і вона заплаче. Мене просто заткало, я просто не знав що їй відповісти. Я можу здогадуватись чому мати цієї дитини мала їхати на схід на Донбас, тоді вже було багато переселенців в нашому місті, можливо вона була військова. З вигляду цієї жінки, вона точно їхала десь на фронт десь туди там, де вітер(«там, де вітер» це книжка яку я недавно прочитав і там гарне формулювання.
PS: Загалом автор описує поняття там де вітер, як простір між життям та смертю і прерії схожі на регіон Донбасу
