Ось ти сидиш, а воно в тобі зріє і зріє.
Повниться кров'ю, пускає нові пелЮстки.
Світло по краплі точиться, як олія
в вигнутих стеблах старої тьмяної люстри.
Ось ти встаєш, а воно в тобі корчиться, в'яне,
хрипло тріпоче листком, обіймає шИпом,
ти його тиснеш, в слова норовиш зашити
та ще повЕрх притискаєш його словами.
Але воно пручається, відпихає,
ріже по літері кожен стібок терночком.
Згадуєш слово. Видих і...
"Пам'ятаю".
Згадуєш ще одне мовчки.
