Весна проплакала з дощем,
Зіщулено ховалась в темінь,
Стогнало літо... І осінній щем
Оплакував синів своїх щоденно.
Сумує день ,вже й листопад
Знов потихеньку відступає.
А чи повернеться назад?
Ніхто про це тепер не знає.
Спішив Михайло на коні,
Застав страшну біду й розруху.
Змарнілий образ на стіні
Зітхав щодня тепер щодуху.
А Миколай,чи він дійде?
Не заблукає часом ненароком?
Й чи Дід дарунки принесе,
Сказавши рідним :"З Новим роком!?"
А чи зустрінем ми Різдво?
Діждем Василя і Меланку?
Й чи буде так, як все було? -
Безхмарне небо спозаранку.
Життя пливе у небуття,
Живем минулим,знов сьогодні.
Й назад нема нам вороття...
Спасибі Господу, що не голодні.
Спасибі й Слава, хоч за те,
Що неполишив нас в молитвах...
Зерно посіяне добра росте,
Дозріє щастя в гірких битвах.
Цей рік, проплаканий дощем,
Омитий слізьми й кров'ю...
У вічність понесе наш щем,
Ми не пробачимо гіркого болю!!!
Вже скоро буде тяжко пожинать
Свої гріхи проклятий Небом кат!!!
