А ми по різних роз’їжджаємось містах.
Близькі й далекі, але різні в нас дороги.
Із мрій крихких будуєм замок у думках.
А на шляху одні страхи й перестороги.
І наші долі не вплітаються в одну.
Усе прийшло якось невчасно та поспішно.
Сторінку повісті складаємо сумну
про спільну долю у якій обом затісно.
Хиткі мости лягли по темряві бездонь.
А ми шукаємо в зимі забуті весни.
Вже не зігріти час у холоді долонь.
І наше пройдене ніколи не воскресне.
Здається, завтра буде знову не для нас.
Вчорашні мрії опечалились словами.
Промінчик щастя в долі зливами погас.
І я, мабуть, лише в уяві разом з вами.
Танцює осінь запізнілий полонез.
У ньому мрії закружилися думками.
Пливу сніжинкою у зиму, але без…
В танку забутім і не спільними стежками.
Зимова віхола тривожитиме дні.
Мороз привіти малюватиме на шибі
Ви ще не раз будете снитися мені.
Але місток наш в людяній промерзне глибі .
