І стогне, стогне, стогне в мене в голові
Жорстка репрезентація жалю,
Вона кричить: "Ти мав завжди се бути на готові!
Віддати все свому поводирю."
Та чи їх стогін вивів мене з тьми?
Чи не лишився ж я на свому місці?
Це мов незрячий пес незрячого водив,
Орієнтуючись на тонкий запах в кінці.
Чудовиська не змовчать ці три кляті,
Вони вищать, ревуть, здирають горла,
А я стою похований в проклятті,
А голова моя до неба дивить гордо.
Але, якби ж я бачив теє небо,
Не був би я, мов черв який, сліпим,
Якби ж я очі мав, моя б молеба,
З моєю мольбою прильнув я до святих.
Та не наречена персона щастям сим,
І за цих всіх диявольських чортів,
Якщо Бог стане й скаже, що я його син-
Він впаде в ноги в прощенні гріхів.