Я ромашки зустріла серед маків у полі,
Жовті очі дивились, ніби вічність і доля,
Війки кліпали тихо і до мене хилились…
Зразу думала – роси, а то сльози з них лИлись.
Ой ромашечки милі, то ж жіночі є сльози,
Проросли серед маків, коли вбили їх грози…
Маки – кров всіх загиблих відважних героїв,
Які впали в бою від ворожих тих роїв,
Що на землю мою, мов шуліки, летіли,
Зупинити змогли їх сини й донечки смілі.
Пролилася їх кров у боях за Вкраїну,
Вороги не зробили щоби з неї руїну.
Мужні, горді, відважні сини й доні війни,
Ви матусям і татам приходите в сни,
У полях зарясніли сонцесяйно квітками,
У серцях і думках ви навІки із нами.
