Я помирав, поранений отруєним клинком...
- Моя цариця, чи ж я ще тебе пізнаю?
Чи зможу віднайти ту неземну любов,
Яку з тобою лиш одною знаю?
А потім зраджував свій клан жрецем,
Коли пізнав твою любов безкрайню...
Був проклятим, був вигнанцем і втікачем,
Але одне лиш знав - тебе кохаю...
І від "своїх" і "твоїх" тікали через ліс...
"Ми просто разом". І майбутнього не знали...
Й якою б не була страшною людська злість,
Та не поборним було те, що відчували.
Багато миль і мільярд життів,
В яких знаходили і одне одного втрачали.
Але ніхто нас розлучити не зумів
Бо ми з любові знову проростали...
