Вони сканують мою душу,
Так потонути в них боюсь.
І з місця ні на крок не зрушу,
Мов заворожена дивлюсь.
Як риба оминає сушу,
Ці очі уникають сліз.
Німу завісу не порушу,
Хоч і бере пекельна злість.
Переконання непорушні,
Мов скеля з дáвнішніх гріхів.
Звільнитися тебе не змушу
З полону внутрішніх страхів.
Очі дзеркалять твою душу,
Не приховаєш почуттів.
Не чути - відчувати мушу,
Бо так бракує теплих слів.
23.03.2023
В.Вінцевич (V.V)
