Радощі свої й жалі,
Що я в серці маю –
І великі, і малі
В вірші виливаю.
У поезії рядки
Ті, що вірші мають,
Почуття мої й думки
Лагідно лягають.
І немов з душі важкі
Падають вмить брила,
Падуть брила ті, які
Вже й нести несила.
Й сонце сяє мов ясніш
У небес зеніті,
І мені стає вільніш
Дихати на світі.
В голові, мов квіти, знов
Думи роцвітають,
І за спиною немов
Крила виростають.
Довга простелилась путь
Попід небесами,
Й крила ті мене несуть
Горами, лісами…
І лечу на крилах тих
Я, немов пташина,
Де навіки плач затих,
Де усяка днина
Сміхом радісним мина
У людей від щастя,
Бо ніхто з них і не зна
Про земні нещастя,
Бо ніколи не було
Їх там і немає.
Край той стороною зло
Завжди обминає.
Євген Ковальчук, 06. 08. 2020
